Планування роботи вихователя школи - інтернату

1. Значення планування в педагогічній роботі.

Людина всіляко – за допомогою наукових методів і на основі пророкувань ворожок і шаманів – прагнула раніше й прагне зараз прорватися за межі обрію дня сьогоднішнього. У своїй свідомості вона намагається передбачати, і передбачити ситуацію завтрашню, щоб зробити її більш передбачуваною та керованою. Це прагнення характерне не тільки для життя людини чи людства в цілому, а й для окремих видів людської діяльності. Не випадково в «Капіталі» К. Маркс підкреслив таке: «Бджола побудовою своїх воскових осередків осоромлює деяких людей-архітекторів. Але при цьому найгірший архітектор від найкращої бджоли із самого початку відрізняється тим, що, перше ніж будувати осередок із воску, уже побудував його у своїй голові».

Без передбачання й передбачення ситуації майбутнього, важко цілеспрямовано й ефективно керувати педагогічним процесом. Тому і з’явилось педагогічне планування й усе відповідне даному процесу різноманіття документів, які називають планами. І зараз важко уявити життєдіяльність освітньої установи без перспективного й календарного плану роботи навчального закладу, без плану підготовки та проведення шкільного заходу, без робочого плану керівника установи та його заступників, без плану роботи з батьками й учнівського самоврядування, без плану підвищення кваліфікації та професійної компетентності педагогів, без плану виховної роботи у класі тощо.

Планування дозволяє не тільки значно зменшити частку невизначеності в розвитку педагогічної ситуації, а й забезпечити наступність сьогоднішніх і завтрашніх дій, а також упорядкувати протікання процесів навчання й виховання школярів.

2. Функції педагогічного планування.

Результати дослідження Т. Ільїної свідчать про те, що педагогічному плануванню властиві такі функції:

• спрямовуюча, пов’язана з визначенням у процесі планування сфери, мети та змісту педагогічної діяльності, її предмета, конкретних напрямів і видів;
• прогнозуюча, яка полягає в тому, що в ході розробки плану формується педагогічний задум, проектується майбутній стан педагогічної системи, прогнозуються результати її функціонування й розвитку;
• координуюча, або організаторська, що дозволяє педагогам за допомогою обґрунтованих і раціональних дій при плануванні одержати ясну відповідь на запитання: хто, коли і що мусить робити;
• контрольна, що дає педагогічному колективу чи окремому педагогу можливість за допомогою складеного плану контролювати та коректувати траєкторію свого шляху до досягнення наміченої мети;
• репродуктивна (відтворююча), що припускає те, що через невеликий проміжок часу за планом можна відновити зміст та обсяг виконаної роботи.

Педагогічне планування стосується різних сфер і сторін життєдіяльності освітньої інтернатної установи, у тому числі й виховної роботи у шкільному та класному колективах. Під плануванням виховної роботи у класі варто розуміти процес спільної діяльності педагога-вихователя, дітей і дорослих з визначення цілей, змісту та способів організації виховного процесу й життєдіяльності у класному співтоваристві, організаторів та учасників намічуваних справ, строків їх проведення.

3. Моделювання виховної роботи. Основні принципи.

Основу цієї діяльності складає моделювання, адже план виховної роботи – це не що інше, як модель одного з фрагментів майбутнього стану виховного процесу. Щоб успішно здійснити планування, необхідно дотримуватись принципів педагогічного моделювання. До числа основних ідей і правил формування модельних уявлень про виховний процес відносяться принципи системності, конкретності, оптимальності, діалогу, індивідуальності, науковості, безперервності. Розглянемо кожний з перерахованих принципів.

Принцип системності націлює учасників планування розглядати виховний процес як складну систему, що складається з деякої сукупності взаємозалежних і взаємодіючих компонентів. Як відомо, до складу виховної системи класу входять такі компоненти: люди (вихователь, учні класу, їхні батьки, педагоги школи й інші дорослі); їх індивідуальні й колективні інтереси, потреби, ціннісні орієнтації; цілі, принципи, зміст, форми та способи організації спільної діяльності, спілкування й відносин; внутрішні й зовнішні зв’язки класного співтовариства; критерії, показники, прийоми та методи вивчення, аналізу й оцінки стану та результатів виховного процесу. У ході планування не можна забувати про кожний з названих компонентів і треба постаратися, щоб усі вони не тільки знайшли відображення у плані виховної роботи, а й були представлені в ньому у взаємозв’язку один з одним. Системний характер повинен бути властивий розумовим операціям і практичним діям організаторів і учасників планування.

Принцип конкретності містить рекомендацію розроблювачам плану уникати невиправданого копіювання проведених справ в інших учнівських колективах. При плануванні важливо враховувати інтереси та потреби членів свого колективу, досягнутий рівень і перспективи розвитку свого класу. Правильність вибору тих чи інших форм і методів виховної роботи багато в чому залежить від усвідомлення специфічних особливостей педагогічної ситуації в конкретній навчальній групі. Дотримання даного принципу припускає включення у план конкретних справ, визначення конкретних термінів і відповідальних за їх проведення.

Принцип оптимальності пов’язаний із трьома важливими обставинами в діяльності з планування виховної роботи у класі (виховній групі):

По-перше, вихователь повинен знайти найкращий варіант участі дітей і дорослих у колективній роботі з планування.

По-друге, результатом цієї спільної діяльності повинні стати модельні уявлення про оптимальний варіант побудови життєдіяльності у класі й виховного процесу в ньому.

І, по-третє, вихователь повинен вибрати оптимальний варіант форми та структури самого плану виховної роботи, щоби створюваний документ був зручним для використання в повсякденній діяльності педагога.

Принцип діалогу означає те, що діалог дій, думок, мотивів учасників планування – це необхідна умова підготовки оптимального варіанта плану. Уважне ставлення до думки кожного члена колективу, фіксація й урахування різних точок зору мають істотне значення для визначення найбільш повного спектра можливих шляхів і способів організації майбутньої життєдіяльності класного співтовариства й виховних стосунків у ньому. Діалоговий характер взаємодії педагогів, учнів і батьків у процесі планування, безсумнівно, підвищує шанси на успіх у здійсненні планованої діяльності.

Принцип індивідуальності націлює учасників планування спрямовувати свої зусилля на створення модельних уявлень про виховну систему класу, в якій індивідуальність кожного учня є цінністю, а процес її розвитку та прояву – однією з головних задач системи, що моделюється. Принцип індивідуальності припускає також урахування індивідуальних особливостей дітей і дорослих при організації колективної діяльності з розробки плану.

Принцип науковості є вираженням вимоги до вихователя спиратись при складанні плану на наукові уявлення про сутність, рушійні сили та закономірності процесу виховання й розвитку дитини, на теоретичні положення сучасних педагогічних концепцій виховання учнівської молоді, на технологічні розробки вітчизняних і закордонних учених із проблем планування й організації виховної діяльності з учнями.

Принцип безперервності звертає увагу розроблювачів плану на одну з найважливіших характерних рис процесу планування – його безперервність. Затвердження плану роботи педагога-вихователя може свідчити лише про відносну завершеність процесу планування. Навіть досвідчений вихователь після складання плану вносить у нього корективи, тому що виховна система класу (виховної групи) – це «живий» організм, у якого змінюються інтереси, потреби, ціннісні установки дітей і дорослих, коректуються міжособистісні емоційно-психологічні й ділові відносини, з’являються нові контакти з навколишнім соціальним і природним середовищем. Усе це обумовлює внесення змін у план виховної діяльності.

Спираючись у спільній діяльності з колегами, учнями та батьками на перераховані принципи, педагог-вихователь складає календарний та перспективний план роботи. Календарний план виховної роботи охоплює певний проміжок часу й містить таку інформацію, як найменування планованих справ, дата та час їх проведення, прізвища організаторів проведених заходів, зазначення режимних моментів. Такий план (найчастіше використовується така форма, як план-сітка) називають робочим планом вихователя. Його складання, як правило, не викликає в педагога яких-небудь ускладнень, тому далі мова піде про технології перспективного планування, про зміст, форму та структуру плану виховної роботи у класі на навчальний рік чи півріччя.

Спочатку про алгоритм розробки перспективного плану. Він являє собою своєрідний технологічний ланцюжок послідовно виконуваних дій вихователя й інших учасників планування. Основними ланками цього ланцюжка є:

-визначення вихователем порядку й термінів дій із планування виховної роботи та життєдіяльності у класі;

-педагогічний аналіз стану й результатів виховного процесу;

-моделювання вихователем образу класу, його життєдіяльності й виховного процесу в ньому;

-колективне планування;

-уточнення, коректування й конкретизація педагогічного задуму, оформлення плану виховної роботи.

Правильно здійснюючи дію за дією, крок за кроком, будь-який педагог зможе розробити оптимальний і науково обґрунтований план виховної роботи. Щоби найкраще уявити механізм складання перспективного плану, доцільно докладно описати спільні дії дітей і дорослих із планування життєдіяльності класного співтовариства й виховної роботи в ньому.

Перший крок вихователя – це визначення порядку та термінів дій із розробки плану.

Фактично педагогу треба скласти один план зі створення іншого плану. На перший погляд ця фраза може здатись дивною, але при всій своїй дивовижності вона є вірною. Щоб діяльність вихователя й інших учасників планування була більш цілеспрямованою, упорядкованою й ефективною, необхідно спланувати спільну діяльність із розробки перспективного плану виховної роботи. Зрозуміло, що при визначенні порядку дій педагог використовує свої знання про алгоритм планування. Але крім них він повинен мати інформацію про те, як буде проходити планування виховної роботи в загальному масштабі навчального інтернатного закладу. Процеси планування в освітній установі та її структурних підрозділах повинні протікати одночасно. У цьому зв’язку можна скористатись розробленою професором Л. Байбородовою циклограмою планування виховної роботи на новий навчальний рік.

При складанні плану спільної діяльності зі здійснення перспективного планування варто визначити форми та способи участі учнів і батьків у даному процесі, вирішити із психологом, заступником директора з виховної роботи й іншими членами педагогічного колективу питання про психолого-педагогічне забезпечення дій з розробки плану.

4. Календарний (робочий) та перспективний план роботи вихователя інтернатного закладу.

Другий крок у діяльності з планування виховного процесу у класі – це проведення аналізу виховної роботи за минулий навчальний рік. Педагогічний аналіз часто сприймається як трудомістка й аж ніяк не найнеобхідніша частина професійної діяльності вихователя, що, до того ж, вимагає значних інтелектуальних і фізичних витрат. Практична користь аналітичної діяльності не завжди здається очевидною. Однак вивчення великої кількості планів виховної роботи і проведення дослідно-експериментальної діяльності в ряді шкіл дозволяють зробити висновок про те, що аналіз виховного процесу може і повинен стати основою для планування педагогом-вихователем виховної роботи на наступний період. Це можливо за таких умов:

• по-перше, аналіз проведений неформально;
• по-друге, педагогічний аналіз являє собою не еклектичне (різнорідне й не завжди взаємозалежне) поєднання різних фактів та оцінних суджень, а має чітку структуру і здійснюється відповідно до визначених науково-методичних принципів;
• по-третє, аналітична діяльність будується відповідно до розробленого критеріально-аналітичного апарату;
• по-четверте, аналіз є досить інформативним і змістовним;
• по-п’яте, вихователь ураховує спектр думок більшості суб’єктів педагогічного процесу – педагогів, школярів, їхніх батьків, адміністрації школи, представників педагогічної громадськості, з якими безпосередньо взаємодіє колектив класу.

У сучасній педагогічній практиці можна спостерігати кілька підходів до проведення аналізу виховної роботи, наприклад, описовий, полярно-оцінний, системний, проблемний та особистісно зорієнтований. Відзначимо основні риси цих підходів.

При описовому підході описуються й аналізуються події та явища, що відбулись у життєдіяльності класу, як правило, за принципом «що бачу, про те й пишу».

При полярно-оцінному підході насамперед виділяються й аналізуються позитивні й негативні моменти та результати навчально-виховного процесу (так звані «плюси» та «мінуси»). Передбачається також «розкриття» причин негативних чи позитивних явищ у життєдіяльності класу.

Системний підхід припускає цілісний аналіз педагогічного процесу в сукупній єдності та взаємодії всіх його компонентів: суб’єктів, цілей, змісту, засобів (форм, методів, прийомів), результатів діяльності й виховних відносин. При цьому акцент робиться на «ключових» моментах педагогічного процесу, що вважаються пріоритетними в аналізований період життєдіяльності класу.

При проблемному підході відбуваються виділення, аналіз і структурування проблем і протиріч педагогічного процесу.

Останнім часом у деяких інноваційних освітніх установах успішно реалізуються принципи особистісно зорієнтованого підходу до навчання й виховання, що визначають специфіку педагогічного аналізу виховної роботи в класі (виховній групі). При особистісно зорієнтованому підході акцент в аналітичній діяльності робиться на таких аспектах, як:

• розвиток особистості дитини;
• становлення та прояв індивідуальних особливостей школярів;
• особистісні досягнення учнів;
• формування у класі та школі сприятливого середовища для розвитку учнів;
• функціонування системи медико-психологічного й соціально-педагогічного забезпечення процесу розвитку школярів.

У залежності від організаційної культури школи та традицій виховної діяльності, особистісних особливостей педагога та принципів педагогічного аналізу застосовуються такі види аналізу навчально-виховного процесу у класі:

-аналіз реалізації цілей і рішення задач;

-аналіз основних подій і педагогічних ситуацій;

-критеріально-орієнтований аналіз.

Заключним кроком у спільній діяльності з планування є уточнення, коректування педагогічного задуму й оформлення плану виховної роботи.

Педагог-вихователь після використання прийомів і методів колективного планування, як правило, уточнює й коректує свій первісний задум про побудову в новому навчальному році життєдіяльності й виховного процесу у класному колективі. Він намагається в максимальній мірі врахувати пропозиції вихованців, батьків і на основі їхніх побажань сформувати більш конкретні уявлення про цільовий, змістовний, організаційний та оціночно-діагностичний компоненти майбутньої виховної діяльності.

5. Оформлення плану виховної роботи

Для оформлення плану виховної роботи педагогу необхідно вибрати найбільш раціональний варіант його форми і структури, а також виконувати під час складання такі вимоги, що висуваються до документів педагогічного планування:

цілеспрямованість і конкретність освітніх завдань;

компактність плану;

• різноманітність змісту, орм і методів запланованої роботи, оптимальне поєднання інформування дітей та організації їхньої діяльності;
• наступність, систематичність і послідовність запланованих заходів;
• перспективність і актуальність запланованих видів роботи;
• використання педагогічного керівництва і водночас стимулювання активності вихованців;
• реальність плану, врахування під час його складання вікових та індивідуальних особливостей учнів, рівня їх підготовленості, умов життя;
• забезпечення зв’язку позакласної роботи з позашкільною;
• узгодженість плану виховної роботи з планом роботи навчального закладу та діяльності дитячих громадських організацій;
• врахування традицій класу, школи (інтернатного закладу), району, міста (села), культури і звичаїв місцевого населення;
• врахування знаменних дат і подій, державних і національних свят, які відзначатимуться у цьому навчальному році;
• забезпечення об’єднання зусиль педагогів, школи, сім’ї, громадськості;
• гнучкість плану.

Це дасть змогу вихователю правильно та ефективно здійснювати діяльність щодо складання й оформлення плану виховної роботи.

6.Зміст, форми і структура плану виховної роботи

Під час планування виховної роботи вихователю, крім визначення цілей, форм і засобів виховання учнів, необхідно обрати оптимальний варіант змісту, форми і структури плану роботи на навчальний рік або семестр. За змістом план має бути спрямований на формування у дітей та учнівської молоді особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури; виховання шанобливого ставлення до родини; формування здорового способу життя, забезпечення фізичної досконалості.

Структура календарного плану може включати такі розділи:

Аналіз виховної роботи за минулий рік.

Цілі та завдання виховної діяльності.

Психолого-педагогічна характеристика класу.

Основні напрями діяльності та справи класного колективу.

Індивідуальна робота з учнями.

Робота з батьками.

Вивчення стану та ефективності виховного процесу в класі.

Перший розділ плану традиційно називається “Аналіз виховної роботи за минулий рік”. Без такої діяльності неможливо правильно визначити цільові орієнтири, пріоритетні напрями виховної роботи на наступний навчальний рік, обрати оптимальні форми, методи та прийоми її організації.

Пропонуємо скористатися одним із варіантів аналізу виховної роботи у класі (див. додаток 3).

У другом розділі плану – “Цілі та завдання виховної діяльності” – зазначаються цільові орієнтири виховної діяльності педагога відповідно до Державної програми «Основні орієнтири виховання учнів 1-12 кл.» (див. додаток (окремий файл)). Обираючи мету, вихователі мають спиратися на підсумки індивідуальної та колективної аналітичної діяльності та спроектовані образи учня й класу, а також виконувати вимоги, які висуваються до цільових орієнтирів виховної діяльності. Останні мають:

1) сприяти розвитку особистості дитини, формуванню її інтелектуального, морального потенціалу, забезпечувати опанування учнями цілісної системи знань про навколишнє середовище, практичних умінь і навичок, способів творчої діяльності, прийомів і методів самопізнання і саморозвитку; виховувати в них ціннісне сприйняття себе і навколишньої соціальної та природної діяльності;

2) узгоджуватися з інтересами та ціннісними настановами членів класної спільноти, такими, що відповідять особливостям колективу класу та умовам його життєдіяльності;

3) забезпечуватися необхідними ресурсами для реалізації;

4) бути конкретними, чітко й зрозуміло сформульованими;

5) сприйматися такими, яких складно, але можливо досягнути;

6) бути гнучкими, тобто придатними до коригування;

7) бути діагностичними.

У плані роботи вихователя разом із цілями формулюються й завдання, виконання яких дає змогу досягти поставленої мети.

Під час розробки плану вихователь може використати такі педагогічної засоби, як прийоми й методи психолого-педагогічної діагностики, вивчення матеріалів медичного та психологічного обстеження учнів, складання індивідуальних характеристик вихованців, оформлення карти захоплень та інтересів учнів, їхніх батьків, ведення щоденника особистих досягнень учнів, визначення разом із вихованцем та його батьками найближчих перспектив розвитку, індивідуальні консультації та бесіди, педагогічний консиліум, створення ситуацій успіху та вибору, розробка та реалізація програми колекційної діяльності, організація занять гуртка “Пізнай себе” тощо.

Крім основних розділів, у план виховної роботи можуть бути включені різноманітні додатки. Відповідно до традицій планування у конкретному навчальному закладі цей документ може містити інформацію про батьків, їх участь у життєдіяльності класу, відвідування ними батьківських зборів, відомості про сім’ї та учнів, інтереси та захоплення о останніх, їх зайнятість у позаурочний час, дані про результати педагогічних спостережень та психолого-педагогічної діагностики, про учнівське самоврядування.

Планування – справа творча, тому вихователь має право вибрати такий варіант, який найбільше відповідає його педагогічним переконанням, містить необхідну інформацію і є зручним для використання у повсякденній роботі.