Методичні рекомендації

Методичні рекомендації

щодо планування роботи вихователя 

Освіта, навчання, виховання. Три головні частини педагогічного процесу. Так було, так є і так буде. Однак кожна епоха висуває з названої триєдності на перший план одну з основних частин, яка в певний історичний момент є визначальною. В наші дні, як ніколи, зростає ціна моральної спрямованості здобутих знань, сьогодні актуальним є духовно-моральне відродження народу, суспільства, через прискорений розвиток виховання та освіти. Саме виховання мусить стати абсолютним гегемоном, а освіта, знання, безперечно підкорятися йому. Державна політика в галузі виховання визначається принципами гуманістичної педагогіки, сформульованими в Законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», Національній доктрині розвитку освіти, Конвенції ООН про права дитини. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому й професійному самовизначенню, самореалізації, життєтворчості у відповідності з національними цінностями та в контексті ідеї інтеграції Української держави до європейського простору. 

Починаючи планування виховної роботи кожен педагог повинен: 

– ознайомитися з державними документами, що визначають завдання освіти на сучасному етапі та річним планом роботи школи;

– вивчити методичну і педагогічну літературу, що висвітлює питання планування різних розділів виховної роботи, перспективний педагогічний досвід з питань раціонального планування виховної діяльності, пропозиції активу виховної групи, окремих вихованців, учителів, батьків; 

– дати аналіз виховної роботи за минулий рік, що включає оцінку рівня вихованості кожної дитини і рівня розвитку дитячого колективу;

– визначити основні завдання виховання на поточний період, види діяльності і форми роботи з вихованцями;

– співвіднести заплановане з діяльністю вчителів-предметників, практичного психолога, соціального педагога, педагога-організатора, з дитячим самоврядуванням, батьками, працівниками громадських установ та служб тощо;

– розробити авторську програму виховної роботи, враховуючи результати психолого-педагогічної діагностики вихованців та їхні інтереси;

– оформити робочу документацію вихователя. 

Правильно організована робота дає можливість гармонійно об’єднати навчання і виховання, організувати навчальну діяльність та дозвілля дітей відповідно до їх інтересів і побажань, надавати їм кваліфіковану допомогу у виконанні завдань, запобігати дитячому травматизму, бездоглядності і безпритульності. 

Режим будується диференційно, залежно від вікових і індивідуальних особливостей, передбачає чергування всіх видів діяльності, перебування на свіжому повітрі не менше 2-2,5 години.

Перша частина режиму стабільна: 

· організація групи;

· спортивна година;

· прогулянка, тривалістю не менше як 1 година 30 хвилин;

· обід, не менше як 30 хвилин;

· самопідготовка;

· денний відпочинок (сон) для учнів підготовчого-2-х класів, тривалістю 1 година 30 хвилин.

Друга - гнучка, рухлива:

· виховні заходи;

· суспільно - корисна праця;

· заняття за інтересами.

Плани вихователя обов’язково узгоджуються з перспективним планом роботи школи і мають відповідати темі, над якою працює школа, а також доповнювати плани вчителів.

Перспективний план містить основні завдання на семестр, коротку характеристику колективу групи, відображає організаційну роботу вихователя.

План роботи вихователя затверджується директором школи або його заступником.

Вихователь складає план роботи на семестр. В його основі – щоденний план роботи вихователя із зазначенням виховної мети кожного заходу.

Планується участь у загально шкільних заходах, робота з позашкільними закладами, бібліотекою, дитячими та юнацькими центрами творчості.

Особливу увагу слід приділяти формуванню у школярів стійких навичок здорового способу життя; профілактиці шкідливих звичок, патріотичному та громадянському вихованню, розвитку творчих здібностей дітей, духовності, зміцненню моральних засад, застосуванню сучасних освітніх технологій.

Вихователь також веде спеціальний журнал з безпеки життєдіяльності учнів, встановленої форми, де відмічаються відсутні учні, ведуться записи проведених заходів та інструктажів.

Тривалість проведення самопідготовки:

- підготовчий - 1 клас – домашніх завдань немає, проводяться дидактичні ігри;

- 2-й клас – 1 година; 

- 3- 4-і класи – 1 година; 

- 5-10-і класи – 1.5 години 

Пріоритети діяльності вихователя школи-інтернату в становленні дитячого колективу

Особливості планування роботи вихователя школи-інтернату та організації виховної роботи в класі на основі проектування особистості учня.

На рівні структурного підрозділу закладу освіти можна та необхідно моделювати виховну систему. Виховна робота класу – це спосіб організації життєдіяльності та виховання членів класного співтовариства, що становить цілісну й упорядковану сукупність взаємодіючих компонентів і сприяє розвитку особистості та колективу.
Система виховної роботи класу складається з цілої низки взаємопов'язаних елементів, які охоплюють весь педагогічний процес, інтегруючи навчальні заняття, позаурочне життя дітей, різноманітну діяльність і спілкування в класі та поза його межами, вплив соціального, природного, предметно-естетичного середовища.

Компоненти системи виховної роботи класу:

• мета – сукупність ідей, для реалізації яких вона створюється;

• взаємовідносини, які народжуються, розвиваються в діяльності, спілкуванні й інтегрують суб'єктів у спільноту;

• діяльність, що забезпечує реалізацію мети;

• вихователь, який здійснює цю діяльність;

• учень і учнівський колектив;

• середовище (соціальне, природне, предметно-естетичне), що освоюється суб'єктами;

• управління, яке забезпечує інтеграцію компонентів у цілісну систему і розвиток цієї системи (діагностика, аналіз, регулювання, корекція виховного процесу);

• нормативне забезпечення – нормативні документи, які забезпечують організацію виховної роботи класу.

Особливості мети виховної роботи в класі:

· сприяння успішній адаптації дітей до навчання в школі-інтернаті;

· спрямованість виховної роботи на розвиток життєвої компетентності кожної дитини, набуття учнями такого практичного досвіду, який підвищить їх соціальну компетенцію та інтерес:

· розвиток духовно-моральної свідомості, моральної самосвідомості, моральних мотивів поведінки;

· зміцнення міжгрупових зв'язків та стосунків;

· розширення взаємозв'язків у школі-інтернаті та соціумі, взаємодія та взаємозбагачення загальношкільного і класного товариства дітей та дорослих.

Для реалізації означеної мети при плануванні, побудові і функціонуванні виховної системи вихователю варто зосередити увагу на: гуманістичній орієнтації виховної системи, щоб допомогти дитині в її виборі поведінки на основі свідомої дії і сприйняття відповідно до духовно-моральних цінностей суспільства, в якому живе людина; демократизації життя класу; розвиткові учнівського колективу, забезпеченні його життєдіяльності; соціальному захисті учнів, зміцненні стосунків, взаємодії та співробітництві дітей і дорослих, які беруть участь у навчально-виховному процесі і життєдіяльності класного колективу, а саме – вихователя, учнів класу, вчителів-предметників, дорослих друзів учнів.

Успішність у досягненні мети виховної системи класу в інтересах вихованців потребує інформації про її стан. Важливим способом одержання цієї інформації є діагностика, яку у співдружності із шкільним практичним психологом вихователь проводить за такими напрямками:

Діагностика особливостей розвитку особистості учнів:

• внутрішньої даності дитини (здоров'я, психічні процеси, психічні стани, темперамент, вікові і статеві властивості, нейродинамічні властивості, конституція);

• внутрішнього світу дитини (мотивація, інтереси, знання, потреби, цінності, самооцінка, характер, цілеспрямованість, здібності, досвід);

• адаптація до нових умов навчання і виховання в школі-інтернаті (після сьомого тижня перебування).

Діагностика особливостей дитячого колективу:

• структура, особливості міжособистісних стосунків;

• ставлення учнів до навчання;

• характер громадської думки, громадська активність;

• виявлення потенційних лідерів;

• згуртованість;

• зовнішні зв'язки;

• історія колективу;

• форми дозвілля.
Планування виховної роботи класу

Педагогічний процес класу має бути керованим, ефективним і цілеспрямованим для стимуляції самопізнання, самовиховання, саморозвитку та саморегуляції дитини, виховання її духовної культури, відповідальності, здатності до самовдосконалення, формування вміння вести безпечний та здоровий спосіб життя. Важливою умовою успішної діяльності вихователя є кваліфікаційне якісне планування. Воно має базуватися на загальнопедагогічних принципах – народності, культуровідповідності та природовідповідності, гуманізації та демократизації, послідовності та системності, на оптимальному поєднанні словесно-інформаційних форм роботи та практичних видів діяльності.

При плануванні вихователю слід враховувати такі розділи:

1. Аналіз виховної роботи класу за минулий рік.

2. Цілі та завдання виховної роботи на наступний рік.

3. Рівень розвитку та вихованості учнів.

4. Можливості школи.

5. Досвід і підготовленість вихователя.

Структура плану роботи вихователя може бути різноманітною, але вона обов'язково повинна включати в себе такі напрями роботи: здоров'я (стан фізичного, психічного, соціального благополуччя дитини), спілкування, навчання, дозвілля, спосіб життя дитини.

Наприклад, структура може бути такою:

1. Проблема школи, за якою буде проводитися навчально-виховний процес у новому навчальному році.

2. Проблема, над якою працює вихователь класу.

3. Аналіз виховної роботи за минулий навчальний рік.

4. Цілі і завдання виховної роботи на новий навчальний рік.

5. Психолого-педагогічна характеристика класу.

6. Основні напрями діяльності та справи класного колективу.

7. Індивідуальна робота з учнями (мета, основні напрями, педагогічні засоби).

8. Соціальна робота (вивчення особових справ учнів, підготовка шкільної документації, пошукова робота, педагогічна просвіта, інформування про результати навчання, виховання та розвиток учнів).

Упроваджуючи технології особистісно орієнтованого виховання, вихователь особливу увагу повинен приділяти проблемам створення умов для:

- забезпечення кожній дитині престижної позиції;

- забезпечення їй ситуації успіху в справах;

- самоствердження кожного учня в колективі;

- встановлення широких контактів з однолітками.

Програма діяльності вихователя з адаптації дітей до умов школи-інтернату

Дискомфортні, злиденні умови попереднього життя дитини є джерелом формування в неї психологічних комплексів, труднощів у соціалізації та самореалізації, виникнення почуття самотності, непотрібності. У результаті дитина або замикається в собі, посідає пасивну позицію, або в пошуках самоствердження стає на шлях деструктивного самоутвердження. Шкільна дезадаптація – це перший крок до конфлікту з соціумом та формування асоціальної лінії поведінки. А стан тотальної дезадаптації призводить до постійного психічного перевантаження дитини, що негативно впливає на її навчання, виховання і загальний розвиток, а також може призводити до психічних зривів і навіть суїцидів.

Адаптація дітей до умов школи-інтернату – це багатокомпонентний процес, що є складовою частиною фундаментальної проблеми адаптації людини до соціального середовища. Вона пов'язана зі складними процесами соціальних і психолого-педагогічних явищ.

Особливо актуальною є ця проблема для шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. По-перше, прибуваючи до такої школи, діти, як правило, потрапляють у колектив, який уже більшою чи меншою мірою сформувався, в ньому визначилися „ролі”, склались певні стосунки, свій мікроклімат. По-друге, новачки, особливо ті, що залишилися без опіки батьків, часто не мають позитивного досвіду спілкування з ровесниками і дорослими, вони відлюдькуваті, замкнені, відчужені, зі своїми, часом викривленими, ціннісними орієнтирами, не звикли дотримуватись чіткого розпорядку, санітарно-гігієнічних вимог, режиму дня тощо. У силу названих причин новоприбулі діти з помітними труднощами адаптуються до нових умов, повільно входять у колектив класу, тривалий час не можуть визначити свою „роль”, почуваються скуто, дискомфортно, у них не завжди сформована внутрішня готовність до засвоєння норм і вимог, які склались у колективі. Щоб подолати протиріччя між вимогами групи і готовністю новачка, допомогти йому ввійти у колектив, а колективу – прийняти його, вихователі, інші працівники шкіл-інтернатів повинні проводити спеціальні адаптаційні заходи.

Визначальним в адаптації новачка є багате за змістом і різноманітне за формами спілкування з ровесниками в позаурочний час, причому найефективнішим є спілкування у діяльності.

Розрізняють три форми спілкування учнів: інтимно-особиста, стихійно-групова, соціально орієнтована.

Інтимно-особисті стосунки виникають під час прогулянок, відвідування бібліотеки, прослуховування магнітофонних записів, перегляду телепередач, кінофільмів, відвідування дискотеки, спортивних видовищ, виконання робіт із самообслуговування тощо. Мотивами інтимно-особистого спілкування можуть бути (за ступенем значущості): емоційне співпереживання, довіра і розуміння, прагнення до самоутвердження, взаємодопомога, самовираження, самореалізація в очах ровесників.

Для учнів, які прагнуть до стихійно-групової форми спілкування, характерний, наприклад, потяг до співу під гітару, прослуховування магнітофонних записів, відвідування спортивних видовищ, кінофільмів, дискотек, а також безцільне проведення часу (вештання групою подвір'ям школи-інтернату, вулицями тощо). Мотивами стихійно-групової форми спілкування можуть бути: соціальна ідентифікація з групою ровесників, задоволення від спільних розваг, самоутвердження серед ровесників і старших учнів, самовираження, самореалізація у групі, довіра і взаєморозуміння, емоційне співпереживання.

Соціально орієнтована форма спілкування виникає, коли учні займаються в різних дитячих об'єднаннях, гуртках і секціях, під час відвідування театрів і кінотеатрів, на зборах класу, під час колективної суспільно корисної праці і т.д. Її мотивами можуть бути: суспільне самоутвердження, взаємодопомога і співпраця з ровесниками й дорослими, самореалізація у спільній справі, самовираження свого „Я” в суспільстві, довіра і розуміння з боку ровесників і дорослих, емоційне співпереживання.

Як показують спеціальні дослідження, найпоширенішою формою спілкування дітей є стихійно-групове, вона склалась у 56% учнів. Друге місце займає інтимно-особисте спілкування, воно реально склалось у 31% учнів, а соціально орієнтоване спілкування – лише у 13% учнів.

Щодо соціально орієнтованого спілкування, то воно здебільшого виникає й відбувається під керівництвом вихователя (старости класу, бригадира, інструктора тощо). І тут уже від майстерності вихователя залежить, як залучити новачка до спільної діяльності з іншими учнями (у гуртку, секції, ремонтній бригаді, бригаді з вирощування квітів, у групі, що шефствує над меншими дітьми, і т.п.). Але щоб уміло коригувати спілкування новачка з іншими дітьми, потрібно добре знати його індивідуальні особливості, інтереси, захоплення, здібності. Лише тоді можна рекомендувати йому таке спілкування, яке активізує його, викличе позитивні емоції й позитивно вплине на адаптацію.

Узагалі успіх адаптації в новому колективі залежить як від активності новачка, так і від позиції класу. Тому вихователь повинен створювати таку обстановку, щоб внутрішній світ, внутрішнє багатство новачка якнайшвидше і якнайповніше розкрилось перед колективом класу, а в колективі викликати інтерес, повагу до новачка.

Щодо колективу класу, то його ставлення до новачка визначається значною мірою ставленням неформальних лідерів. Як сприйме новачка лідируюча частина, так і складатимуться його стосунки з іншими учнями. Вихователь повинен розширювати стосунки колективу з новачком, урізноманітнювати „життєвий простір" дітей, максимально використовувати найрізноманітніші форми колективної позаурочної виховної діяльності, в якій усі учні, і насамперед новачки, виступали б активними суб'єктами.

Створення в житті колективу таких ситуацій, які стали б сприятливими для самоутвердження особистості і самовираження новачків, для реалізації їхніх індивідуальних потреб, є лінією педагогічної „присутності” виховного процесу.

У рамках колективу учнів об'єднують емоційно-психологічні зв'язки і відношення, що характеризують їх як членів однієї спільності. Основою колективу є спільні емоційні переживання, самоусвідомленість: „ми – колектив”, „я – член колективу”, що виникають у процесі колективної діяльності і спілкування. Ці відносини залежно від згуртованості мікрогрупи та її ціннісних орієнтацій можуть носити гуманістичний чи, навпаки, асоціальний характер. Врешті-решт характер відносин визначається загальним рівнем виховної роботи у школі-інтернаті і, зокрема, щодо конкретного класу, роботою в ньому вихователів і вчителів.

Окремо хочеться виділити проблему спілкування новачків школи-інтернату з дорослими. Спостереження показали, що на фоні яскраво вираженого прагнення до спілкування з дорослими, а також і підвищеної залежності від дорослих, звертає на себе yвaгу агресивність, яку учні шкіл-інтернатів нерідко проявляють при цьому. Психологічний аналіз цього явища свідчить, що незадоволення потреби у спілкуванні з дорослими у поєднанні з невмінням взяти на себе відповідальність за вирішення конфлікту, пов'язані зі свого роду споживацьким ставленням дитини до дорослих, з тенденцією вимагати розв'язання своїх проблем від оточуючих.

Агресивні, грубі відповіді учнів школи-інтернату дорослим суперечать прийнятим нормам стосунків між людьми і свідчать про несформованість у цих дітей відповідної дистанції у спілкуванні з дорослими. Вихователь повинен знати цю особливість своїх учнів і відповідними заходами (бесіди, особистий приклад рівного і виваженого ставлення до дітей, налагодження відповідного стилю спілкування в класі) сприяти формуванню адекватних форм поведінки учнів у спілкуванні з дорослими.

У зв'язку з цим хочеться привернути увагу до мовного спілкування вихователя з учнями, яке здебільшого недостатнє. Це спілкування, як правило, носить форму монологу: вихователь говорить, а учні слухають (або вдають, що слухають), неохоче й коротко відповідають на запитання. Необхідно (і це запорука як належного спілкування, так і успішної адаптації) якомога частіше розмовляти як з окремими учнями, особливо новачками, так і групами учнів. Надзвичайно важливо навчити дітей як слухати один одного, так і вести діалоги, сперечатися, відстоювати свою точку зору. З цією метою можна використовувати найрізноманітніші форми роботи: разом придумати казку чи якусь смішну чи страшну історію (один починає розповідь, інший продовжує); розповідати казку за дійовими особами тощо; розповісти, що бачили під час екскурсії, що сподобалось на екскурсії; розповісти, що зображено на запропонованій картині тощо. Крім цього потрібні й задушевні бесіди вихователя наодинці з тією чи іншою дитиною. Важливо, щоб ці бесіди не стосувалися певного вчинку дитини, а були пов'язані з її інтересами, життям і друзями.

Спілкування, як уже зазначалось вище, є визначальним фактором адаптації новачка у колективі учнів класу і всієї школи-інтернату.

Однак новачок повинен адаптуватись не лише у колективі. Не менш важливо також адаптуватись до побуту школи-інтернату, встановленого режиму дня, прийнятих санітарно-гігієнічних норм і правил поведінки, до організації харчування і т.д. Тут, звичайно, не може бути й мови про якісь поступки до новачка з боку запроваджених у школі-інтернаті правил, вимог, норм, він повинен їх „прийняти” й неухильно дотримуватись. Це дотримання повинне носити не механічний, а усвідомлений характер. Тому вихователь, учні класу повинні роз'яснити новачку суть і зміст запроваджених у школі-інтернаті порядків і необхідність їх дотримання в інтересах самого учня. Наприклад, дотримання режиму дня (медично обґрунтоване чергування видів діяльності, своєчасне харчування, дотримання повітряного й рухового режиму, певна тривалість сну і т.д.) забезпечує збереження і зміцнення здоров'я учнів, їх фізичний розвиток, підтримання на належному рівні працездатності тощо. Роз'яснюючи суть тих чи інших правил, вихователь одночасно контролює, як новачок їх дотримується. Такий контроль має бути доброзичливим і супроводжуватися повторним роз'ясненням.

Досвід показує, що діти, які прибули до школи-інтернату з будинку маляти, швидше і легше адаптуються до умов школи-інтернату. Діти ж, які залишилися без опіки батьків, у більшості випадків не мають позитивного досвіду суспільної поведінки, їм потрібно у питаннях адаптації приділяти посилену увагу.

У процесі адаптації до нових умов у свідомості учня відбуваються складні, часом болісні процеси. Вони пов'язані з тим, що старі стереотипи спілкування і поведінки, набутий досвід не відповідають новим умовам, їх, як правило, доводиться ламати. На їх місце повинні прийти нові стереотипи, новий досвід.

Перебіг зазначених процесів не можна пускати на самоплив. І найперший, хто має втрутитись у ці процеси, вміло керувати ними, - це вихователь. Щоб діяльність вихователя була ефективною і забезпечила якнайшвидше входження новачків (а ними бувають усі без винятку учні) у колектив школи-інтернату і класу, їй слід надати планомірного і цілеспрямованого характеру. 

Приблизна програма діяльності вихователя з адаптації новачка

до умов школи-інтернату

№ п/п	Зміст діяльності вихователя	Результати
1	Вивчення особової справи учня-новачка	З'ясування умов, у яких жив і виховувався новачок. З'ясування, як попереднє становище впливало на учня. Виявлення індивідуальних особливостей: стану здоров'я, рівня розвитку, вихованості, успішності, інтересів, нахилів, захоплень
2	Контакт із попереднім навчально-виховним закладом: будинком маляти, дитячим будинком, школою (якщо є можливість)	Поглиблення й уточнення відомостей про новачка
3	Перша зустріч з новачком. Індивідуальна бесіда з ним	Поглиблення й уточнення відомостей про новачка. Інформування його про школу-інтернат і колектив класу
4	Бесіда з колективом класу (у відсутності новачка)	Інформування класу про новачка, про його індивідуальні особливості, інтереси, нахили, захоплення. Орієнтація класу на увагу до новачка
5	Визначення „ролі новачка у колективі класу”	Уведення новачка до складу бригади, ланки, комісії. Ознайомлення з його обов'язками в системі самообслуговування, суспільно корисної праці, у структурі дитячого колективу
6	Організація побуту новачка, забезпечення його твердим і м'яким  інвентарем, предметами особистої гігієни, навчальним приладдям. Роз'яснення правил користування ними і бережливого ставлення	Матеріальне побутове забезпечення новачка, формування в нього перших навичок користування й зберігання особистих речей
7	Роз’яснення новачку режиму дня, санітарно-гігієнічних вимог, правил  поведінки і поводження	Формування в новачка знань про правила суспільного поводження
8	Встановлення зв'язків новачка і колективу	Включення новачка в систему інтимно-особистих і соціально орієнтованих стосунків
9	Проведення різноманітних позаурочних заходів (бесід, диспутів, обговорень, прогулянок, змагань і розваг, перегляд телепередач, кінофільмів, організація суспільно корисної праці тощо). Включення в них новачка, визначення йому окремих доручень	Активізація стосунків новачка з учнями класу, засвоєння ним норм, традицій колективу, набуття нового досвіду спілкування, поступове входження у колектив
10	Контроль за дотриманням новачком режиму дня, санітарно-гігієнічних норм та інших правил, за збереженням одягу, взуття, навчального приладдя. Додаткове роз'яснення запроваджених у школі-інтернаті правил	Формування навичок суспільного поводження, побутових, санітарно-гігієнічних та інших навичок. Виховання організованості й відповідальності
11	Спостереження за стосунками, що складаються між новачком і колективом класу, окремими учнями	Виявлення форм і змісту спілкування новачка з учнями класу. Виявлення тих учнів, які ігнорують його або ставляться неприязно
12	Корекція неприязного ставлення окремих учнів до новачка. Колективні (за відсутності новачка) й індивідуальні бесіди	Корекція стосунків новачка з учнями класу. Встановлення доброзичливості, довіри, готовності до співпраці і взаємодопомоги
13	Створення умов для повного розкриття здібностей, захоплень новачка. Організація слідування колективу учнів з новачком на основі його здібностей, захоплень	Зміцнення позицій новачка у колективі класу
14	Підбиття попередніх підсумків адаптаційної діяльності	Виявлення рівня стосунків колективу класу і новачка, „ролі” і психічного самопочуття новачка в умовах школи-інтернату. Виявлення напрямів подальшої роботи

Наведена програма носить орієнтовний характер, вона повинна допомогти вихователю визначити основні напрями роботи, її зміст, спрогнозувати очікувані результати. Визначена у програмі послідовність дій вихователя носить логічний, а не хронологічний характер. Головна її ідея полягає в тому, щоб вихователь бачив головні форми і зміст адаптаційної роботи, уявляв, яких результатів досягати.

У проведенні адаптаційної роботи провідна роль належить вихователю. Але не слід забувати, що у школі-інтернаті з учнями працюють також учителі, інші працівники. Вихователь мусить постійно контактувати з ними, обмінюватись інформацією, виробляти спільні підходи тощо. До цього додамо, що в умовах школи-інтернату адаптаційна робота взагалі не може бути чимось самостійним, ізольованим, самодостатнім. Навпаки, вона повинна проводитися в контексті всієї навчально-виховної роботи з учнями, становити один з її напрямків.